На що варто зараз звернути увагу в поведінці дітей будь якого віку.

Обезцінювання,  аутоагресія та узагальнення

- я зовсім тупа!

- ти точно не тупа, у тебе просто розлилася вода. Давай її витирати - тримай серветку.  Наступного разу просто будеш уважнішою.

- ти точно не тупа, ти часто такі дивовижні речі робиш,  просто зараз складно зосередитися.

 У мене завжди нічого не виходить.

- давай пригадаємо, коли вийшло в останній раз. Пам'ятаєшь? Саме зараз, тільки зараз  не вийшло. Давай ти спробуєш зробити так і так (намагаємося за дитину не робити)

 Почуття провини

- Я у всьому винен, - це я винна

Війна та надзвичайні події провокують почуття провини у дітей та дорослих.

Іноді вони думають, що щось складне стається (взагалі із світом) тому, що вони "так" себе поводили.

Дітям важливо чути - це не твоя відповідальність, це вибір та рішення дорослих. Дорослі впораються. В тому, що сталося - ніхто не винен. Якщо ти хочеш допомогти - ти можеш....

Підлітків дуже важливо направляти в будь-яку продуктивну дію

 Коли батьки проявляють сильні емоції (ми живі люди!!!) - важливо казати дитині - мені складно, я втомилась, я сумую - але я доросла і точно впораюсь.

  Дитина переживає втрату (звичного, дому, іграшок) - як справжню втрату.

Вона може "повертати" світу, батькам, близьким та незнайомим свій біль та напругу - спротивом, злістю, капризами, чи навпаки - реагувати завмиранням.

Наша реакція - підтримка почуттів. Дитина не може сформулювати причини і наслідки. Наша роль - допомогти їй. "Ти скучив, ти сумуєш, ти злишся...мені теж так шкода...."

 Концентрація уваги, навчання, домашні завдання

- в стресі когнітивні функції пригнічуються. Дітям і дорослим може  складно підтримувати концентрацію уваги, зосередитися.

Всі завдання варто починати із простих тілесних вправ (вони сприятимуть підвищенню дофаміна та відчуттю безпеки), важливо дивитись на позу дитини - якщо поза не стійка (без опори) - навчання даватиметься складніше.

Я зараз часто нагадую дітям сидіти не на краєчку стільця, а цілком на сідничках.

 Між заняттями - бігати, робити потягушки

 Якщо ви бачите, що дитина почала підгинати пальчики ніг (це свідчить про те, що втрачене відчуття опори) - важливо давати їй можливість топати, стрибати, масажувати стопи.

 У дітей може погіршитися почерк

 Є невелика кількість дітей, що в наслідок надзвичайних ситуацій стали навпаки більш організованими та успішними в навчанні - це те ж адаптація до стресу

 Всі заняття з дітьми будь якого віку важливо розділити на малесенькі частини. І виконання кожної частини відмічати. Акцентувати на тому, що - ти впорався! (Стрес робить нас безпорадним,будь яка дія, будь яка перемога впливатиме на тіло - емоції - розум - самосприйняття)

 Домашні завдання - мають бути невеликими, ідеально - пов'язаними з будь якими конкретними зараз діями (прив'язаними до реальності)

 Якщо дитина навчається онлайн і в неї нові вчителі - вона може пов'язувати саме з цими вчителями та предметами супротив змінам. Саме цих вчителів та зайняття обезцінювати. Це не має відношення до їх здібностей

 Якщо дитина адаптується до нової школи - важливо пам'ятати про емоційну втому від нових контактів

 Чим більше в житті дітей і дорослих є того, що вони можуть зробити самі ( поробки, тістечка, малюнки, будь - які проекти) і одразу побачити результат - тим більше відчуття спокою і сили.

 Зараз багато дітей в регресивному стані (відкатуються в поведінці та реакціях до більш раннього віку), можуть скиглити, розмовляти, як малечі, вередувати - це дратує, забирає багато сил у дорослих, але закономірно. Це теж реакція на стрес. Я багато розповідала про тілесні ігри. Будь які ігри в "малечу," коли ми гойдаємо, колисаємо, замотуємо в ковдру, граємо в схованки, співаємо, робимо із іграшок "немовлят" - будуть терапевтичними ( завтра покажу, як зробити ляльку - немовля із пари шкарпеток).

 Режим дня, межі в поведінці

Дітям важливі кордони - чим складніше досвід, тим важливіші

Режим, рутини, звичні ритуали, будь -яка звична їжа - пов'язуватиме дитину не тільки з минулим, взагалі, з Життям та безпекою

 Якщо дитина поводиться геть погано -

Я так співчуваю тобі, я бачу, як тобі важко, але поводити так я не дозволяю

 Для дитини природньо - навіть в скорботі - відволікатися , радіти, грати

 Те, що ми не маємо права втратити, ніхто у нас не зможе відібрати - близькість.

Страх і стрес роблять нас і наших дітей самотніми.

Від стресу нам складно зосередитись на відносинах.

Але нашим дітям так важливі хоч 5-10 хвилин нашої повної емоційної присутності. Коли у нас є можливість і сили - хоч перед сном.

 Ми точно впораємося і точно допоможемо нашим дітям.

Завтра буду показувати, як із зовсім простого робити іграшки

 Обіймаю ❤️

Світлана Ройз