Прояви дезадаптації та причини її виникнення

Адаптація (від лат. adapto - пристосовую) - динамічний процес пристосування людини до умов змінного довколишнього середовища.

Шкільна дезадаптація - утворення неадекватних механізмів пристосування дитини до школи, що виявляються у вигляді порушень у навчанні та поведінці, конфліктних відносин, психогенних захворювань та реакцій підвищеного рівня тривожності, викривлень у розвитку особистості.

Прояви шкільної дезадаптації:

• труднощі у навчанні;
• порушення у взаєминах з однокласниками;
• відмова ходити до школи;
• симптоми соматичних захворювань (головний біль, біль у животі, порушення сну, апетиту, підвищена стомлюваність).

Причини шкільної дезадаптації (на основі концепції В.Когана, І. Крук, О.Осадько)

І. Неправильні методи виховання у сім`ї:

• завищені очікування батьків до навчальних успіхів дитини;
• розмови про недоліки школи чи вчителя замість акцентування уваги дитини на приємних моментах;
• часті конфлікти в сім`ї з приводу успіхів дитини у навчанні;
• виховання дитини за типом «кумир сім`ї»;
• байдуже ставлення батьків до навчання дитини.

ІІ. Порушення у системі взаємин у школі:

• психогенний вплив процесу навчання (дидаткогенія);
• некоректне ставлення вчителя до учня (дидаскалогенія);
• індивідуальна чутливість ЦНС дитини;
• порушення взаємин дитини з однокласниками.

ІІІ. Індивідуальні причини дезадаптації:

• невисокий інтелектуальний потенціал;
• затримка психічного розвитку;
• гіперактивність;
• труднощі у вольовій регуляції поведінки;
• не сформованість мотивації до навчання;
• сенситивність до несприятливого впливу середовища;
• завищена самооцінка та рівень амбіцій дитини чи батьків;
• підвищена чутливість нервової системи дитини;
• підвищений рівень тривожності дитини;
• агресивність;
• замкненість;
• повільність (інертність нервових процесів);
• соматична ослабленість;
• відсутність готовності до навчання у школі.

Діти неоднаково адаптуються до нових умов життєдіяльності. У дослідженнях Г. Гуткіної виявлено три рівні адаптації дітей до школи: високий, середній, низький.

Високий рівень. Першокласник позитивно ставиться до школи, висунуті вимоги сприймає адекватно; навчальний матеріал засвоює легко; глибоко і повною мірою опановує матеріал програми, розв'язує ускладнені задачі; старанний, уважно слухає вказівки та пояснення; проявляє сильний інтерес до самостійної навчальної роботи, готується до всіх уроків, спільні доручення виконує охоче і сумлінно, має в класі сприятливе статусне положення.

Середній рівень. Першокласник позитивно ставиться до школи, її відвідування не викликає у нього негативних переживань, він розуміє навчальний матеріал, якщо вчитель викладає його докладно, засвоює основний зміст навчальних програм, самостійно розв'язує типові задачі, зосереджений і уважний при виконанні завдань, доручень, вказівок дорослого, але під його контролем; буває зосереджений тільки тоді, коли займається чимось для нього цікавим, готується до уроків і домашнє завдання робить майже завжди, суспільні доручення виконує сумлінно, товаришує з багатьма однокласниками.

Низький рівень. Першокласник негативно або індиферентно ставиться до школи, нерідко скаржиться на здоров`я, має поганий, пригнічений настрій, порушення поведінки, матеріал, який пояснює вчитель, засвоює фрагментарно, самостійна робота з підручником дається важко, при виконанні самостійних навчальних завдань не проявляє інтересу, до уроків готується нерегулярно, йому необхідний постійний контроль, систематичні нагадування та спонукання з боку вчителів і батьків, зберігає працездатність і увагу при довгих паузах; для розуміння нового матеріалу потребує значної навчальної допомоги вчителя і батьків, суспільні доручення виконує під контролем, без особливого бажання, пасивний, близьких друзів не має, знає за іменами та прізвищами лише частину однокласників.

 Проблеми психологічної готовності дитини до навчання в школі

Психологічна готовність дитини до навчання в школі - предмет постійної уваги психологів. Від успішного розв'язання цієї проблеми залежить адаптація дитини до шкільного життя, оволодіння нею навчальної діяльності і, як наслідок, формування всебічно розвиненої особистості.

За останні роки психологами проведено багато досліджень, спрямованих на виявлення особистісного потенціалу дітей шести- і семирічного віку. Результати показали, що шестирічні діти мають більші фізичні та пізнавальні здібності, відносно вищу чутливість до навчання.

Проте доводиться враховувати, що вони вирізняються підвищеною збудливістю, емоційністю, досить швидкою втомлюваністю. нестійкістю уваги, ситуативністю поведінки.

Вступ до школи і початковий період навчання викликають перебудування всього способу життя та діяльності дитини. Цей період однаково важкий для дітей, які вступають до школи і в 6, і в 7 років. Спостереження фізіологів, психологів, педагогів показують, що серед першокласників є діти, які через індивідуальні психологічні особливості важко адаптуються до нових умов, лише частково можуть упоратися (або не можуть зовсім) з розкладом роботи та навчальною програмою.

Дитина, яка вступає до школи, повинна бути зрілою у фізіологічному та соціальному сенсі, повинна досягати відповідного розумового та емоційного розвитку. Навчальна діяльність потребує відповідного рівня знань про довколишній світ, сформованості елементарних понять. Дитина повинна вміти узагальнювати та диференціювати предмети і явища, планувати свою діяльність та здійснювати самоконтроль. Важливе позитивне ставлення до навчання, здатність до саморегуляції поведінки, вияв вольових зусиль для виконання поставлених завдань. Не менш важливі і навички розмовного спілкування, розвинена дрібна моторика рук, зорово-рухова координація.

Перші п`ять років життя дитини дослідники називають «роками чудес». Закладені у цей час емоційне ставлення до життя, до людей, наявність або відсутність стимулів до інтелектуального розвитку справляють вагомий вплив на всю подальшу поведінку і спосіб мислення людини.

Важливим соціальним інститутом у цей період розвитку дитини є сім`я. Батьки є першими вихователями дітей і сім`ї. Приклад батьків - найкраща школа для дітей. Вивчення соціально-психологічних характеристик низки сімей дітей-дошкільнят дало змогу виділити кілька груп:

з демократичним стилем спілкування і відносин (близько 23%); діти з цих сімей часто виявляють ділове співпереживання, доброзичливість, колективістсько спрямовані.

з авторитарним (14%); мають понад 65% дітей з егоїстичною спрямованістю, які виявляють агресивність, часто порушують дисципліну, здебільшого замкнені, менш активні, безініціативні, переважно несамостійні, у своїх вчинках, важче оволодівають моральними нормами.

з ліберальним (16%); діти з цих сімей схильні до уседозволеності, порушень дисципліни, неслухняні.

зі ситуативним (18%); як і в змішаній групі, це викликане схильністю батьків до різних крайнощів у поведінці, в побуті, у ставленні до дітей.

Готовність дитини до школи передусім залежить від батьків. Якщо дитина відвідує дитячий садок, то значною мірою це залежить від вихователів: адже підготовка дитини до школи передбачена програмою дитячого садка. Але ці програми не повністю враховують психологічні аспекти проблеми.

Особливої уваги потребують діти, які не відвідували дитячий садок - так звані домашні діти. Вони, як правило, менш комунікабельні, важче встановлюють контакти з учителем і однолітками, не дуже комфортно почуваються у колективі, бояться залишатись у школі без батьків. Діти, які живуть у вузькому, замкненому мікросередовищі, мають найбільш тяжкі прояви емоцій і поведінки у процесі звикання до нових умов життя.

Крім цього, на адаптацію дитини до школи впливає низка несприятливих факторів: функціональна неготовність до навчання у школі, незадоволеність у спілкуванні з дорослими, неадекватне усвідомлення свого положення в групі однолітків, неправильні методи виховання в сім`ї, негативне ставлення дитини до вступу в перший клас, конфліктна ситуація в сім`ї через низький рівень освіти батьків або алкоголізм, негативний стиль ставлення учителя до дітей. Учителю доцільно звернути особливу увагу на дітей, які виховувались вдома, уважніше познайомитися з сім`ями, проводити ретельну індивідуальну роботу з батьками з проблем соціальної адаптації дитини в школі.

Необхідною умовою адаптації дитини є психологічна готовність до навчання, тобто такий рівень її психічного розвитку, який створює умови для успішного оволодіння навчальною діяльністю.

 Компоненти психологічної готовності

Мотиваційний - відображає бажання чи небажання дитини навчатися. Від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової своєю обов`язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів.

Інтелектуальний:

• обізнаність, яка характеризується обсягом знань про навколишній світ, живу й неживу природу, соціальні явища;
• рівень розвитку пізнавальної сфери: довільна концентрація уваги, аналітичне мислення (здатність розуміти суттєві ознаки і зв`язки між явищами), раціональний підхід до дійсності, логічне запам`ятовування;
• вміння і навички звукового аналізу слів, підготовка руки до письма (певний розвиток дрібної моторики рук і зорово-рухової координації).

Особистісний:

• чітке усвідомлення дитиною своєї внутрішньої позиції, статевої належності;
• навички самообслуговування;
• вміння підкорятися обставинам, поступатися при потребі своїми бажаннями;
• вміння опановувати себе, зважати на думку інших дітей;
• моральна зрілість (знання норм поведінки, позитивне ставлення до цих норм, осмислена реалізація їх у контактах з оточенням);
• уміння спілкуватися з учителем, учнями;
• сформованість внутрішніх етичних норм та критичної самооцінки;
• здатність бачити позицію партнера, розуміти подвійний зміст запитань тощо.

Емоційний - цей компонент проявляється в тому, що дитина йде до школи охоче, радісно. Такі переживання роблять її відкритою для контактів з вчителем, новими товаришами, підтримують впевненість в собі, прагнення знайти своє місце серед однолітків. Важливим моментом готовності є переживання, пов'язані з самою навчальною діяльністю та її першими результатами.

Вольовий виявляється у:

• вмінні керувати своєю поведінкою;
• певному рівні розвитку пізнавальних процесів;
• довільному сприйнятті, тобто вмінні не тільки слухати, але й чути вчителя, товаришів;
• довільному запам`ятовуванні і відтворенні, умінні довільно виконувати дії, робити не тільки те, що цікаво, а й те, що потрібно, доводити розпочату справу до кінця.

Компонент узагальнення переживань полягає:

• в узагальненому сприйнятті дійсності;
• у втраті безпосередньої поведінки;
• у довільності поведінки;
• у здатності підкорятися певним правилам і вимогам.

Важливо зазначити, що психологічна готовність є необхідною умовою успішної адаптації дитини до шкільного життя. Проте є чимало дітей, які все ж таки не можуть «вжитися» у нову роль. Вони часто скаржаться на нездоров`я, перебувають у пригніченому настрої, повноцінно не засвоюють навчальний матеріал, не мають близьких друзів, знають на ім`я та прізвище лише частину однокласників тощо.

Поряд з тим для визначення рівня готовності дитини до школи, окрім психологічної готовності, необхідно враховувати ще такі параметри:

• розвиток значимих для школи психофізіологічних функцій;
• розвиток пізнавальної діяльності;
• стан здоров`я.