Вікторія Прудей (Victoria Prooday) має ступінь магістра з працетерапії в Медичній школі при університеті Торонто. У неї великий досвід роботи з дітьми та батьками. Я закликаю батьків, що піклуються про майбутнє своїх дітей, почути те, що я пишу в цій статті. Навіть якщо ви не згідні з моєю точкою зору, будь ласка, дотримуйтесь рекомендацій вкінці цієї статті. Після того, як ви побачите позитивні зміни в житті вашої дитини, ви зрозумієте, чому я пишу те, що пишу! Саме зараз в наших домівках розгортається мовчазна трагедія, яка зачіпає найдорожче, що у нас є: наших дітей! Наші діти перебувають в жахливому емоційному стані! Ба більше, за останні 15 років статистика психічних розладів у дітей жахає: ~ кожна п ’ ята дитина має розлади психіки ; ~ поширеність синдрому дефіциту уваги зросла на 43%; ~ поширеність підліткової депресії зросла на 37%; ~ частота самогубств серед дітей 10-14 років зросла на 200%. Що ще нам потріб
Адаптаці я (від лат. adapto - пристосовую) - динамічний процес пристосування людини до умов змінного довколишнього середовища. Шкільна дезадаптація - утворення неадекватних механізмів пристосування дитини до школи, що виявляються у вигляді порушень у навчанні та поведінці, конфліктних відносин, психогенних захворювань та реакцій підвищеного рівня тривожності, викривлень у розвитку особистості. Прояви шкільної дезадаптації: труднощі у навчанні; порушення у взаєминах з однокласниками; відмова ходити до школи; симптоми соматичних захворювань (головний біль, біль у животі, порушення сну, апетиту, підвищена стомлюваність). Причини шкільної дезадаптації (на основі концепції В.Когана, І. Крук, О.Осадько) І. Неправильні методи виховання у сім`ї: завищені очікування батьків до навчальних успіхів дитини; розмови про недоліки школи чи вчителя замість акцентування уваги дитини на приємних моментах; часті конфлікти в сім`ї з приводу успіхів дитини у навчанні; виховання дитини за
Всі матері кричать на своїх дітей. Хтось більше, хтось менше. У нас – особливо. У нас взагалі норма – кричати на дітей і давати їм потиличники, а то і паском по попі. Все ніби як заради гарного виховання. Деякі матері не вважають такий стан нормою. Але навіть з ними трапляються епізоди люті, за яку вже потім, після нападу, вони картають себе і обіцяють більше ніколи-ніколи не підвищувати голосу на дітей. Однак, “ніколи-ніколи” не настає. І наступного разу материнська лють знову бере гору над розумом. Причому, прорватися вона може через найбільш дріб’язковий привід – через пролиту склянку води, через відірваний ґудзик, через трійку в щоденнику… У суспільстві прийнято засуджувати матерів, які підвищують голос на дітей. І в суспільстві не прийнято навіть думати, щоб допомогти матерям, які не можуть стриматися і дозволяють собі кричати на дитину прямо на вулиці або в торговому центрі. Навпаки, деякі індивіди поспішають зняти таку маму на телефон або скоріше повідомити в органи оп
Коментарі
Дописати коментар