Роль педагогічних працівників у миробудуванні освітнього середовища

Насильство в суспільстві - це явище міждисциплінарне, тому є багато різних категорій, що пояснюють насильницьку, агресивну поведінку людей (дітей). Кожна з них висвітлює лише власний аспект, обмежений рамками окремої науки.

Насильство серед дітей - складне явище. Воно не має єдиного  визначення, однозначного пояснення та конкретних, зручних способів його подолання.

Якщо в світі проблему шкільного цькування почали широко досліджувати з 80-х років минулого століття, то увага українських дослідників до цього питання активізувалася лише в останнє десятиліття (перші дослідження в Україні розпочалися лише у 2005 році). Це пов`язано перш за все з тим, що саме нині булінг серед українських школярів набув значного поширення (або ж, можливо, суспільство частіше почало ставати свідком проявів булінгу внаслідок потрапляння жахливих відео, де діти булять один одного). За даними ВООЗ, Україна посідає місце в першій десятці країн Європи за його поширеністю з-поміж 11-15-річних школярів.

У Законі України про протидію булінгу є чітке визначення.

Булінг (bullying, від анг. bully - хуліган, забіяка) (цькувння), під яким розуміється діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, в тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров`ю потерпілого.

Алгоритм дій у разі виявлення випадку булінгу в освітньому середовищі, розроблено згідно з Наказом МОН від 28.12.2019 року №1646 і рекомендаціям підготованих за участі освітнього омбудсмена.

 Крок 1. Необхідно повідомити директору школи про випадок булінгу або підозру щодо нього. Це можуть зробити всі учасники освітнього процесу: учні, батьки, педагоги.

Повідомлення мають прийматись усно або письмово, особисто або засобами електронної комунікації.

Хоча рекомендовано все ж оформлювати звернення письмово та одразу реєструвати. «У такому випадку є чітка заява - задокументована, з датою, з реєстраційним номером. У випадку, якщо щось буде зроблено неправильно або дій не буде вжито, письмова заява буде доказом для звернення в інші інстанції».

 Крок 2. Директор впродовж першої доби від отримання повідомлення має обов`язково повідомити про випадок:

- поліції;

- батькам учнів - учасників булінгу;

- службі у справах дітей для того, щоб з`ясувати причини випадку булінгу та усунення їх, а також для соціального захисту дітей, які стали сторонами булінгу;

- додатково - центру соціального служби для сім`ї та молоді. Цей центр має оцінити потреби сторін булінгу, визначити методи соціальної роботи, визначити та потім надати соціальні послуги, забезпечити психологічну підтримку.

 Важливо! Якщо трапився випадок, через який дитина потребує медичної допомоги, то директор обов`язково має викликати швидку.

 Крок 3. Директор має скликати засідання комісії з розгляду випадку булінгу впродовж 3-х робочих днів із дня отримання заяви або повідомлення.

Комісія може розглядати заяву не більше 10-ти робочих днів із дня отримання заяви або повідомлення керівником закладу освіти.

 Декілька порад учителю:

Завжди пам’ятати, що таке явище, як цькування існує в навчальних закладах усього світу. Різниця тільки в тому, чи не замовчується проблема, наскільки ефективно відбувається профілактика та виявлення конкретних випадків і як швидко відбувається реагування на них.

Пам’ятати, що лідером у дитячому колективі має бути вчитель і тільки вчитель. Це він визначає правила поведінки, цивілізований мирний спосіб вирішення конфліктів, неприпустимість висміювання, знущань і застосування сили. Ніякі «королі» з-поміж учнів не мають перебирати на себе роль «ватажка зграї» і встановлювати свої «правила гри», за якими в колективі пануватимуть первісні інстинкти й тероризування слабших.

Водночас створити у дітей відчуття, що дотримання певних правил поведінки – це їх власний вибір. Розробити разом з ними своєрідний кодекс честі, де буде зафіксована неприпустимість насилля, знущання, викладення в соціальні мережі глузливих відео про однокласників… Правила потім можна красиво оформити, скріпити підписами всіх учнів і вивісити в класі.

У боротьбі з випадками шкільного цькування застосовувати комплексний підхід до розв’язання проблеми, який включає роботу з класом, з колегами, батьківським комітетом та усіма батьками. Проводити окрему індивідуальну роботу наодинці з головними дійовими особами конфлікту та їхніми батьками.

Розібратися в собі, з’ясувати, чи часом жертва булінгу не дратує самого вчителя. За потреби пропрацювати проблему з незалежним психологом.
Не включатися в булінг (часом це відбувається мимоволі) – не виявляти ознак роздратування; не посміхатися, коли дитина потрапляє в кумедну ситуацію; тримати ситуацію під контролем.

Чітко й недвозначно окреслити перед класом свою позицію – і не лише стосовно конкретного випадку, але й щодо явища булінгу загалом.

Називати речі своїми іменами. Пояснювати, наскільки огидним є таке явище, як цькування. Відверто говорити з дітьми, що класний колектив хворий, і потрібно всім разом працювати на його одужання.

Завантажувати дітей цікавими спільними справами. Знаходити в колективній діяльності місце для активності сором’язливих або заляканих дітей.

При плануванні заходів враховувати, чи не потрапить до складної (чи навіть принизливої) ситуації школяр з інвалідністю, з малозабезпеченої сім’ї чи дитина, чия родина знаходиться в складних життєвих обставинах. З огляду на це коригувати план проведення заходу або змінювати його формат.

Долучити до розв’язання проблеми шкільного психолога. Водночас враховувати, що той може не користуватися достатньою довірою з боку дітей, оскільки сприймається як представник шкільної адміністрації. За потреби запросити до роботи з класом незалежних спеціалістів (оптимізація стосунків у колективі, тренінги на згуртування тощо).

Докладати окремих зусиль, щоб підняти самооцінку дітей, які піддавалися цькуванню. Штучно створювати для них ситуації успіху і перемоги.
Організувати групу підтримки для жертви цькування. Запровадити в класі систему шефства над слабшими дітьми.

При роботі з класом не акцентуватися на тому, хто в якій ролі виступав під час конфлікту. Якщо агресор не визнає за собою провини, не наполягати. Працювати з уявними ситуаціями.

 Використовувати сучасні методи роботи з колективом: форум-театр, рольові ігри, в котрих програвалися б поведінка агресора, його свити, жертви, спостерігачів.

Читати на виховних годинах зборах реальні історії або оповідання про цькування, передивлятися фільми чи відеосюжети за темою з наступним колективним обговоренням.

Запропонувати учням описати у невеликих творах те, що, на їхню думку, відчуває жертва насилля.

У складних ситуаціях не виключати переведення агресора чи жертви до іншої школи або навіть звернення до правоохоронних органів.

Робити все можливе для покращення загальношкільної атмосфери: сприяти якомога більшій відкритості навчального закладу, прозорості всіх процесів, готовності визнавати помилки й рухатися далі.

Сприяти тому, щоб представники адміністрації школи та весь викладацький склад зрозумів, наскільки проблема булінгу жахлива й небезпечна.

Ініціювати встановлення відеокамер в класах та коридорах навчального закладу, але передусім у місцях, де мали місце епізоди насилля. Це не вияв недовіри до школярів та вчителів, а дієвий спосіб їх захисту.

Якщо не почати лікувати булінг на початкових етапах, то рано чи пізно ця хвороба захопить весь шкільний колектив і цілком імовірно, що наступною жертвою може стати сам учитель.

Не виключено, що згодом ми знову повернемося до цієї теми, щоб поговорити вже про те, як захистити від булінгу самих учителів.

Практичний психолог  Ганна Баланюк