ЩО ТАКЕ ПРОБЛЕМНА ПОВЕДІНКА?

Проблемна поведінка є результатом конфлікту учня із середовищем. Коли таке трапляється, реакція учня на середовище суттєво відрізняється від очікуваної для такої вікової групи та ускладнює його власну навчальну діяльність чи навчальну діяльність оточуючих. Безумовно, проблемна поведінка має широкий спектр проявів: від тимчасових і порівняно незначних, наприклад, коли учень розмовляє під час пояснення учителем нового матеріалу, до більш серйозних і тривалих паттернів поведінки, в тому числі:

·       нездатності підтримувати задовільні стосунки з ровесниками або дорослими;

·       епізодів фізичного насильства відносно людей або майна;

·       грубої чи ворожої мови;

·       опору правилам чи вимогам;

·       загального небажання виконувати вказівки осіб. наділених владою;

·       загального настрою гніву чи пригніченості.

(За матеріалами Education Response Centre, 1992).

Учитель може спостерігати такі поведінкові прояви в контексті певної навчальної ситуації, і вони часто сигналізують, що учневі складно впоратися із цією ситуацією. Відповідно, завдання вчителя і школи полягає в тому, щоб віднайти й усунути причини небажаної поведінки й тим самим зробити черговий крок до створення оптимального навчального середовища для всіх учнів.

 Розуміння причин проблемної поведінки

Щоб успішно формувати у дітей належну поведінку, що сприятиме ефективній навчальній діяльності, спершу необхідно зрозуміти причини виявлення деякими учнями неприйнятної поведінки. По перше, будь-яку поведінку - і хорошу, і погану - слід розглядати як результат учнівського вибору. Це дуже важлива позиція у вивченні поведінки. Якщо ми не переконані в тому, що поведінка зумовлена певним вибором, то фактично визнаємо, що учень не має контролю над своїми діями і нічого не може зробити для зміни цієї поведінки. Більш того, ми віримо, що поведінка є переважно вродженою характеристикою та не піддається впливу свідомості, а тому немає сенсу здійснювати втручання чи очікувати від дитини більшого. Звісно, трапляються випадки, коли учні неспроможні регулювати свою поведінку (наприклад, хворобливий стан, що супроводжується психозом), проте їх дуже мало, і в такі моменти потрібна кваліфікована медична допомога. У переважній більшості ситуацій ми маємо розуміти, що учень сам обирає свою поведінку. Тільки за такого підходу можлива реалізація успішних утручань,  зміна поведінки.

Спираючись на праці інших авторів висувається корисна модель для аналізу поганої учнівської поведінки. За цією моделлю, причини такої поведінки поділяються на чотири категорії: привертання уваги, уникнення невдачі, демонстрація сили і помста. Після усвідомлення цих стимулів важко уявити будь-який прояв поганої поведінки, який би не відповідав одній із зазначених категорій.

 Поведінка, орієнтована на привертання уваги

Як випливає із самого терміну, така поведінка спостерігається тоді, коли учні намагаються задовольнити потребу в додатковій увазі. Навіть якщо, на вашу думку, дитина й без того достатньо її отримує, вона прагне ще більше уваги. Іноді задовольнити цю потребу повністю неможливо, яких би заходів ви не вживали! Учні, які шукають уваги, демонструють дві моделі поведінки - активну і пасивну. Перша характерна для дітей, які прагнучи привернути до себе додаткову увагу, часто діють у простий і нехитрий спосіб: перекривлюють однокласників, викрикують на уроці або смикають за волосся дитину, яка сидить перед ними. Пасивні способи привернення уваги притаманні дітям, чию поведінку можна образно описати як «по краплині на день». Вони рідко вдаються до явного порушення дисципліни й натомість працюють «повільно, ще повільніше і як найповільніше». Нашу увагу вони отримують завдяки тому, що не слухають нас і навмисно не виконують наші інструкції. Демонструючи активний або пасивний пошук уваги, учні воліють отримувати позитивну увагу. При цьому часто їхня поведінка викликає настільки сильне роздратування в учителя й ровесників, що будь-яка реакція з їхнього боку є негативною. Однак для учня, який шукає додаткової уваги, негативна увага краща, ніж взагалі ніякої, тому вона лише підкріплює його погану поведінку. Для корекції поведінки таких дітей рекомендується винагороджувати прояви належної поведінки та навчати дітей комунікативних навичок, щоб належним чином просити додаткової уваги, коли вони її потребують.

 Приклад: Чандра шукає додаткової уваги

Педагоги звикли до того, що Чандра, учениця 8 класу, повсякчас намагалася привернути до себе увагу. Дівчинка мала гарні здібності до навчання й отримувала високі оцінки. Водночас на кожному уроці вона витрачала багато часу даремно: писала подругам записки, безцільно блукала класом, кидала невеличкі предмети приятелькам та дражнила хлопців. Учитель природничих наук намагався застосовувати різноманітні прийоми: подовгу зупинявся біля її парти, ігнорував, наказував припинити бешкетувати, погрожував наслідками та зупиняв її поведінку суворим поглядом. Ці методи давали лише короткочасний результат, і варто йому було відвернутися, як Чандра знову бралася за своє. Педагог вирішив індивідуально обговорити з дівчинкою її поведінку. Він розумів, що Чандра ставиться до нього із симпатією як до вчителя і не має проблем з навчанням, отже, її поведінка була зумовлена пошуком додаткової уваги. Він почав надавати їй таку увагу, але заслужено. Під час бесіди виявилось, що заслужена увага виявлятиметься саме в цій площині. Коли Чандра поводилася на уроках належним чином, педагог іноді виходив на спортивний майданчик під час великої перерви й разом з дівчинкою та її друзями змагався у кидках м`яча в корзину. Він також знаходив одну-дві хвилини перед уроком, щоб обговорити з ученицею останній баскетбольний матч між професійними командами. Із часом стосунки, раніше негативні, почали налагоджуватися. І хоча Чандра не повністю «вилікувалася» від пошуку додаткової уваги, кількість проявів такої поведінки значно зменшилася, і вона рідко порушувала дисципліну на уроках природничих наук.

 Поведінка уникання невдачі

Поведінка уникання невдачі - це ще один термін, що не потребує додаткового роз`яснення. Коли причина поганої поведінки учнів зумовлена спробою уникнути невдачі, вони схильні самоусуватися з навчальної діяльності, щоб не отримати можливого поганого результату. Здебільшого такі діти відрізняються низькою самооцінкою й  невпевненістю в своїх силах. Ці учні часто зволікають із виконанням завдань; не закінчують їх; у них розвиваються симптоми, що призводять до тимчасової непрацездатності (наприклад, головний біль), або деякі риси, притаманні учням зі специфічними розладами навчання. Допомогти їм можна шляхом підвищення їхньої самооцінки. Для вирішення цього завдання учитель спеціально створює навчальні ситуації, де вони можуть відчути себе успішними, та сприяє налагодженню позитивних і дружніх стосунків з дорослими й ровесниками. Якщо ми зможемо заохотити цих дітей до рефлексії своїх успіхів, це зрештою має привести до покращення їхнього уявлення про самих себе та про свою здатність ефективно навчатися.

 Приклад: Трой уникає невдачі

На уроці в 4 класі вчителька попросила Троя підготувати презентацію про чотири види альтернативної енергії у програмі PowerPoint. Однак хлопчик і далі сидів за партою й не робив жодних спроб взятися до роботи. Іншими словами, його реакція була такою самою, як і раніше, коли він отримував певне академічне завдання. Після нагадування вчительки він підійшов до стола з комп`ютером. Після наступного нагадування відкрив новий файл у програмі PowerPoint. У відповідь на чергове нагадування взяв потрібну літературу з корзини в передній частині класної кімнати. Завдання він так і не завершив, і це з ним траплялося не вперше. Після бесіди з Троєм та консультацій з колегами вчителька дійшла висновку, що його поведінка була зумовлена бажанням уникнути невдачі. Для вирішення цієї проблеми вона вирішила застосувати кілька методів і передусім, давати хлопчику менш складні завдання. Наприклад, попереднє завдання про види альтернативної енергії було значно скорочено і передбачало опрацювання тільки одного її джерела. Крім того, вчителька дозволила скласти презентацію разом з приятелем. Вона вважала Троя здібними до навчання, але продовжувала аналогічним чином модифікувати вимоги щодо ступеня виконання завдань, поки той не почав відчувати свій успіх та поки не зросла його впевненість у своїх силах. Після цього вчителька й надалі застосовувала модифікації, але в меншому обсязі. Перед початком кожного нового завдання вона хвилину-дві розмовляла з Троєм. Також вчителька та учень разом придумували кілька позитивних тверджень для самомотивації, що мали б допомагати хлопчику не відступати перед труднощами та вселяли б упевненість у власній спроможності досягти поставленої мети. Крім того, Троєві було запропоновано створити портфоліо з найкращих робіт. Тепер, коли в нього траплялися моменти розчарування в своїх силах, учителька спільно з учнем переглядала окремі доробки, щоб проілюструвати минулі досягнення та переконати його в реальності подальших успіхів. Зрозуміло, не варто сподіватися на швидкі суттєві зміни, але поступово, завдяки підтримці з боку вчительки та власній наполегливості, Трой зможе розвинути впевненість у собі та покращити свої навчальні показники.

 Поведінка демонстрації сили

Учні, які виявляють поведінку демонстрації сили , повсякчас намагаються поставити під сумнів наш авторитет як учителів. Вони прагнуть втягти нас у публічне протистояння, щоб з`ясувати , «хто сильніший», і мають потребу бути в очах оточуючих «господарем становища». Для вчителя це досить загрозлива ситуація. Якщо в «силовому» протистоянні з учнем суспільна думка класу відводить нам роль переможеного, то з цього моменту в нас може виникнути відчуття, що не лише цей учень не визнає нашого авторитету, а й всі інші діти також. (Хоча це ще спірне питання - чи втратили ми для них авторитет насправді, чи ні). Якщо в очах більшості класу вчитель позбавлений авторитету, то наслідки для такого педагога очевидні, а після втрати відновити авторитет дуже складно. Також відмічають два типи поведінки демонстрації сили. Учень може виявляти її в активній формі через напади фізичної або вербальної агресії, демонструвати неповагу й відкриту непокору у своєму ставленні до вчителя. Або в пасивній, що виявляється в прихованому невиконанні інструкцій при зовні дружньому ставленні, що часто насправді є маскою закипаючої неприязні.

 Поведінка помсти

Така поведінка спостерігається в ситуації, «коли учні порушують дисципліну через бажання помститися, ... таким чином вони відплачують за реальні або уявні образи. Демонструючи поведінку помсти, учні прагнуть якнайбільше дошкулити вчителю. Вони вдаються до фізичних чи вербальних нападів або відверто заперечують цінність вчителя своїми словами чи діями. Зауважується, що учні, для яких характерні такі поведінкові прояви, мають у своєму арсеналі 1001 спосіб сказати «Я тебе ненавиджу».

Принципи профілактики поведінки демонстрації сили та поведінки помсти загалом схожі. Головне - в будь-якому разі уникати конфронтації та публічного «силового» протистояння з такими учнями. Перемогти в цій баталії неможливо, і зазвичай вона триває доти, поки не буде укладено перемир`я на умовах учня. Навіть якщо врешті-решт вам вдасться наполягти на своєму, то на цей момент від вашої холоднокровності й почуття власної гідності мало що залишиться. У кожному випадку найкращий вихід - розрядити потенційну конфронтацію, для чого необхідно:

·                  розпізнати ситуації, що можуть призвести до конфронтації, та відповідно коригувати свою методику викладання;

·                  якщо конфронтації уникнути не вдалося, застосовувати стратегії для запобігання запеклого протистояння.

Крім того, важливо знайти способи допомоги таким учням утвердити свій авторитет на соціально прийнятних підставах або, у випадку поведінки помсти, висловлювати невдоволення конструктивним чином. Щоб його досягти, рекомендується налагодити стосунки з такими учнями та спільно виробити шляхи утвердження авторитету через виконання спеціальних завдань, за які вони відповідатимуть. Також варто започаткувати двосторонній діалог, щоб вивести на поверхню будь-які реальні чи уявні образи. Це дасть вам змогу не залучатися до публічного «силового» протистояння.

 Приклад: Андре грубить учителю

На уроці математики у 8 класі вчитель попросив Андре відповісти на запитання, яке щойно адресував усім учням. Реакція хлопця була дуже грубою: «&%$# ти! Стану я тебе слухатися!» Усі ахнули від такої несподіванки, і в класі запанувала тиша: учні чекали, що буде далі. Правильно оцінивши ситуацію (поведінка демонстрації сили або помста), учитель просто відвернувся віл Андре й запитав іншу дівчинку, чи не бажає вона відповісти на поставлене запитання. Та відповіла. Урок тривав далі. Учитель вирішив відмовитися від попередньо запланованої групової роботи і натомість дав інше завдання для виконання в парах. Учні почали працювати всі, крім Андре, який схилив голову на парту й заглибився у свої невеселі роздуми. По закінченні уроку весь клас, у тому числі й він, вийшов із кабінету. Педагог усвідомлював, що якби на уроці він у будь-який момент зробив хлопцеві зауваження, то наразився б на відкрите «силове» протистояння. Він також розумів, що цю публічну баталію не могла виграти жодна зі сторін. Учитель одразу поінформував про інцидент керівника школи. Директор знайшов Андре наприкінці наступного уроку, коли той був у кращому гуморі, та запросив зайти до свого кабінету. У хлопця були нормальні стосунки з директором, і до того моменту він уже встиг значно заспокоїтися. Тож він послухався й пішов на розмову з директором і вчителем математики у шкільній канцелярії. На початку розмови було визначено наслідки такої поведінки учня. Потім учасники склали план для уникнення в подальшому таких інцидентів. Варто зазначити, що цю ситуацію вдалося вирішити мирним шляхом саме завдяки спокійній реакції вчителя, його розсудливому рішенню на жодному етапі не залучатися до «силового» протистояння, а також завдяки допомозі з боку колеги (директора).

 Розроблення плану дій для окремих учнів

Найкраще, коли для подолання тривалої поганої поведінки окремих учнів застосовуються заходи позитивного характеру, добре структуровані та сплановані. Одним із доцільних підходів із забезпечення такої структури є вироблення плану дій для корекції певних поведінкових проявів, що спостерігаються в цього учня. Також рекомендується залучати його самого до цього процесу, бо так цей план дій перетворюється на своєрідний соціальний контракт між вами та учнем.

На першому етапі цього процесу необхідно переконатися в тому, що учень усвідомлює свою погану поведінку (не завжди це само собою зрозуміло) і  що він готовий докладати зусиль для її покращення. Існує багато способів окреслити привабливу перспективу внаслідок покращеної поведінки. Наприклад, поговорити про те, як більш позитивні записи вчителя для батьків допомагають налагодити атмосферу вдома, або запропонувати більш конкретні винагороди. Після того як учень погодився із необхідністю змінити певну поведінку та виявив бажання над цим працювати, можна приступати до складання плану дій. Розроблення плану здійснюється в такі етапи:

·       Визначення поведінкових проявів.

·       Визначення причин.

·       Визначення рішень.

·       Визначення наслідків та винагород.

Визначення поведінкових проявів

На цьому етапі необхідно визначити характер поганої поведінки. Мета полягає в тому, щоб її усунути. Однак часто самого лише усунення певної поведінки замало. Необхідно скласти список альтернативних поведінкових проявів для заміни негативної поведінки після її зникнення. Нездатність виробити більш позитивні типи поведінки для заміщення негативних може призвести до поведінкового вакууму, в якому учень просто знаходить для себе альтернативну негативну поведінку замість попередньої. Наприклад, учениця вирішує, що ї необхідно подолати негативну поведінку - перекрикування інших. Замість цього вона може постаратися сформувати більш позитивну поведінку, що дасть змогу отримати бажаний результат, наприклад піднімати руку тощо.

 Визначення причин

На наступному етапі слід визначити причини цієї поганої поведінки, спираючись на чотири цілі поганої поведінки. Поясніть учневі ці чотири стимули і потім попросіть його визначити, чому він демонструє певну неприйнятну поведінку.

 Визначення рішень

На цьому етапі в режимі мозкового «штурму» шукають мжливі варіанти вирішення проблеми. Можливо, ви вважатимете за потрібне залучити до цього процесу батьків або інших учнів (але за згоди учня, з яким працюєте). Шляхом обговорення оберіть «найкраще» рішення спільно з учнем.

 Визначення наслідків і винагород

На останньому етапі необхідно домовитися з учнем про наслідки продовження поганої поведінки та про винагороди за її покращення. Слід пам`ятати, що такі наслідки мають бути зваженими, відповідними (тобто пов`язаними з поганою поведінкою) та відображати повагу до учня (Нельсон, Лотт і Глен, 1993).

За матеріалами Колупаєва А.А., Таранченко О.М.