Казка на ніч...
Якщо вам
раптом потрібно прочитати комусь казку на ніч, кращу, ніж ця, годі й шукати
Прийшов час
лягати спати, і маленьке зайченя міцно схопило великого зайця за довгі-довгі
вуха. Воно хотіло точно знати, що великий заєць його слухає.
– Знаєш, як
я тебе люблю?
– Звичайно,
ні, малюк. Звідки мені знати?
– Я люблю
тебе – ось як! – і зайченя розкинуло лапи широко-широко.
Але у
великого зайця лапи довші.
– А я тебе –
ось як.
«Ух, як
широко», – подумало зайченя.
– Тоді я
люблю тебе – ось як! – і потягнулося вгору щосили.
– І тебе –
ось як, – потягнувся за ним великий заєць.
«Ого, як
високо, – подумало зайченя. – Мені б так!”
Тут зайченя
придумало: перестрибнуло на передні лапи, а задніми вгору по стовбуру!
– Я люблю
тебе до самих кінчиків задніх лап!
– І я тебе –
до самих кінчиків твоїх лап, – підхопив його великий заєць і підкинув угору.
– Ну, тоді …
тоді … Знаєш, як я тебе люблю? … Ось так! – і зайченя почало стрибати,
крутитися по галявині.
– А я тебе –
ось так, – посміхнувся великий заєць, та так підстрибнув, що дістав вухами до
гілок!
«Ось це
стрибок! – подумало зайченя. – Якби мені б так уміти! ».
– Я люблю
тебе далеко-далеко по цій стежці, як від нас до самої річки!
– А я тебе –
як через річку і за оооон-ті пагорби …
«Як ж
далеко», – сонно подумало зайченя. Йому більше нічого не приходило в голову.
Тут вгорі,
над кущами, воно побачило велике темне небо. Далі неба нічого не буває!
– Я люблю
тебе до самого місяця, – прошепотіло зайченя, і закрило очі.
– Треба ж,
як далеко… – Великий заєць поклав його на ліжко з листя.
Сам ліг
поруч, поцілував його на ніч … і прошепотів йому на вухо:
– І я люблю
тебе до самого місяця. До самого-самого місяця … і назад.
Коментарі
Дописати коментар